§ 1. Поняття соціального розвитку села - За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн...

§ 1. Поняття соціального розвитку села

У сільській місцевості в найближчій перспективі проживатиме близько третини населення України, основна частина якого зайня­та в аграрній сфері виробництва. Село не тільки виконує функцію продовольчого забезпечення держави, а й лишається носієм само­бутніх матеріальних, культурних, моральних надбань і традицій ми­нулих поколінь. У селі сконцентровано значну частину соціально-економічного потенціалу суспільства. З огляду на це, важливим фактором визначення цивілізованості будь-якого суспільства є ставлення його до селянина.

Досвід сучасного реформування аграрного сектора економіки країни наочно показав, що сама реорганізація державних і колек­тивних сільськогосподарських підприємств та надання землі у при­ватну власність не вирішують проблеми насичення ринку продо­вольчими товарами. Ефективне виробництво товарної сільськогос­подарської продукції не можливе без наявності державних протек­ціоністських програм, спрямованих на формування повноцінного життєвого середовища, задоволення економічних і соціальних інте­ресів сільського населення, забезпечення комплексного розвитку сільських територій, об'єктів соціальної інфраструктури, сучасних систем зв'язку та інформатики, транспорту, житлово-комунально­го та водного господарства, шляхового будівництва, збереження сільської поселенської мережі тощо. Аграрний протекціонізм являє собою систему державних заходів (політичних, економічних, пра­вових), метою якого є стимулювання розвитку національного сіль­ськогосподарського товаровиробника, обстоювання інтересів на зовнішньому і внутрішньому ринках та створення належного рівня життя для сільського населення.

Сільське господарство потребує підвищеного виробничо-госпо­дарського ризику. Тому світова практика виходить із того, що ця галузь, позбавлена державного регулювання, спеціально орієнтова­ного на захист майнових інтересів виробників сільськогосподар­ської продукції, та відповідної підтримки виробничої і соціально-побутової сфер, не може ефективно функціонувати. Виробничий процес у сільському господарстві навіть за наявності найвищого рівня науково-технічного й сервісного забезпечення не може кон­тролюватися людиною у повному обсязі. Державна підтримка є не­одмінною також з урахуванням ролі села в демографічному розвит­ку суспільства, соціально-побутових особливостей сільського жит­тя. Так, країнам ЄЕС процвітання сільського господарства коштує щорічно 40 млрд євро. У 24 розвинених країнах, об'єднаних Орга­нізацією з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), фер­мери близько 40% своїх доходів отримують у вигляді дотацій, шля­хом штучного підвищення державою цін на сільськогосподарську продукцію, що закуповується. У деяких країнах, отримані таким чином доходи сягають 80%'.

Концептуальним підґрунтям державної підтримки сільського господарства є визнання його становища хронічно невигідним у системі товарних зв'язків народного господарства. Встановлено, що в США вартість обробленої продукції в сільському господарс­тві вдвічі менша, ніж вартість засобів виробництва для сільського господарства. Середній прибуток у ньому є нижчим. Вищий сту­пінь ризику призводить до того, що сільське господарство функці­онує в умовах нерівності його економічних суб'єктів з аналогічни­ми суб'єктами в інших галузях2. У ФРН з 5 вересня 1955 р. діє за­кон про аграрне господарство. У ньому зазначається, що завданням держави є забезпечення соціальної справедливості шляхом регулю­вання сільського господарства з метою захисту його інтересів. Цим законом була введена система щорічної звітності Уряду перед пар­ламентом про економічну ситуацію в сільському господарстві та паритет у відносинах з іншими галузями. Стаття 39 Римського до­говору про створення ЄЕС 1957 року однією із цілей сільськогос­подарської політики співтовариства називає забезпечення справед­ливого рівня життя сільського населення. Спеціально зазначається, що, розробляючи аграрну політику, члени співтовариства повинні брати до уваги специфічний характер сільськогосподарської діяль­ності, необхідність державного регулювання сільського господарс­тва властивими йому методами, з відповідною поступовістю3.


1 Див.: Бычкова Ц. В. Новые подходы к решению продовольственной проблемы: ис­тинное и ложное // Государство и право. — 1992. — № 9. — С. 37.

2 Див.: Фудин А. Ф. Экономика сельского хозяйства зарубежных стран. Развитые ка­питалистические страны. — М., 1987. — С. 208.

3 Див.: Бычкова Ц. В. Зазначена праця. — С. 38.

Сучасний етап реформування аграрних відносин в Україні ха­рактеризується погіршенням фінансового стану та зниженням платоспроможності сільськогосподарських і агропромислових то­варовиробників, недосконалістю кредитно-фінансової системи то­що. Це призводить до того, що із 7,8 млн працездатних осіб, які мешкають у сільській місцевості, 1,6 млн — безробітні, а 1,9 млн — зайняті лише в особистих селянських господарствах. Майже не зростають реальні доходи селян, головним джерелом яких є над­ходження від низькопродуктивної праці в особистих підсобних господарствах. За рівнем середньомісячного заробітку, який ста­новить лише 48,6% середнього рівня заробітної плати у виробни­чих галузях, сільське господарство посідає останнє місце. Прак­тично не відновлюється діяльність підприємств і закладів сфери обслуговування, припинилося оновлення матеріальної бази соці­альної інфраструктури. Наслідками цих процесів є критична соці­ально-демографічна ситуація на селі. Так наприкінці 2002 р. пере­вищення смертності над народжуваністю досягло 156 тис. чоловік на рік. Майже в 90% сіл протягом останніх 5 років кількість по­мерлих перевищила кількість народжених, у 11 % сіл за цей час не народилося жодної дитини. Зростають темпи обезлюднення сіл, майже у третини з них не самовідтворюється населення1. Як бачи­мо, соціальне відродження села та підвищення ефективності аг­рарного виробництва — процеси органічно пов'язані. За таких умов збереження і розвиток села, забезпечення повноцінного від­творення в ньому українського народу має стати головним пріори­тетом державної аграрної політики.

Це й дістало своє відображення в указах Президента України від. 20 грудня 2000 р. "Про Основні засади розвитку соціальної сфери села"2 та від 15 липня 2002 р. № 640 "Про першочергові заходи що­до підтримки розвитку соціальної сфери села". Названі норматив­ні акти визначають коло організаційно-правових заходів щодо здій­снення соціальних перетворень на селі, а саме:

— збільшення зайнятості сільського населення на сільськогос­подарських підприємствах різних організаційно-правових форм та особистих селянських господарствах за допомогою нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, її первинної переробки й збереження, поширення в сільській місцевості прак­тики урізноманітнення видів господарської діяльності;

— підвищення продуктивності праці, рівня заробітної плати працівників сільського господарства та застосування науково обґ­рунтованих норм праці;

— ефективне використання трудових ресурсів і робочого часу;

— створення сприятливих умов для розвитку на селі сфери платних послуг.


1 Урядовий кур'єр. — 2002. — 31 липня.

2 Там само. — 2001. — 24 січня.

Юридично забезпечити реалізацію визначених органами влади й управління України організаційно-економічних напрямів аграр­ної реформи і соціального розвитку села покликані також норма­тивно-правові акти. Зокрема, одним із перших таких законодав­чих актів є Закон України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритет-

ність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві"1. На жаль, практика показала, що поло­ження цього Закону є декларативними. Неможливість його прак­тичної реалізації призвела до необхідності прийняття цілої низки підзаконних нормативно-правових актів, зокрема вищезгаданих указів.


§ 2. Правовий режим об'сктів соціальної сфери села

У процесі реструктуризації сільськогосподарських підприємств, заснованих на колективній та інших формах власності, відбувалась передача в комунальну власність закладів соціальної інфраструкту­ри, що належали реформованим сільськогосподарським підпри­ємствам. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1060 "Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподар­ських, переробних та обслуговуючих підприємств, установ і орга­нізацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності"2, визначено умови такої передачі, згідно з якими, починаючи з 1997 і до 2001 р. вона здій­снювалася безоплатно, поетапно, на основі розроблених і затвер­джених у встановленому порядку переліків об'єктів соціальної сфери.

Передачі в комунальну власність підлягали: житловий фонд (крім гуртожитків); дитячі дошкільні заклади, школи та інші закла­ди освіти, табори відпочинку й оздоровлення дітей, об'єкти куль­тури та аматорського спорту, приміщення будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, об'єкти охорони здоров'я й побуту; мере­жі електро-, тепло-, газоводопостачання і вод овід ведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування жит­лового фонду і соціальної сфери (бойлерні, котельні, теплові, ка­налізаційні та водопровідні мережі й споруди, збудовані та прибу­довані приміщення, обладнання тощо).

Зазначені об'єкти переходили в комунальну власність за рішен­ням загальних зборів членів підприємства чи зборів уповноважених колективних сільськогосподарських підприємств або за рішенням органів, уповноважених розпоряджатися майном підприємств ін­ших форм недержавної власності. Об'єкти соціальної сфери пере­давалися в комунальну власність адміністративно-територіальних одиниць за згодою органів місцевого самоврядування.


1 Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 45. — Ст. 602.

2 Урядовий кур'єр. — 1996. — 19 вересня.

Об'єкти соціальної інфраструктури передавалися в комунальну власність відповідно до Положення про порядок передачі в кому­нальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебу­вав у повному господарському віданні або в оперативному управ­лінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постано­вою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 р.'

Однак дії щодо передачі в комунальну власність закладів соці­альної інфраструктури не підкріплювались відповідним наповнен­ням місцевих бюджетів фінансовими ресурсами, потрібними для утримання таких закладів. Практично припинилися фінансування за рахунок бюджетних коштів соціальної інфраструктури села й відшкодування суб'єктам господарювання витрат на її розвиток. Держава, вирішуючи дану ситуацію, створює умови для розв'язан­ня соціальних проблем відповідно до встановлених нормативів.

Так, згідно з положеннями Державної програми розвитку соці­альної сфери села на період до 2005 року, затвердженої Указом Президента України від 15 липня 2002 р. № 640/2002, на розвиток соціальної інфраструктури села в 2003-2005 рр. мало бути спрямо­вано не менш як 30% видатків з Державного бюджету України на капітальні вкладення. Ці заходи мали сприяти виділенню бюджет­них коштів на розвиток соціальної інфраструктури села в обсягах, передбачених Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному госпо­дарстві".

Щоб забезпечити єдиний підхід до визначення об'єктів соціаль­ної сфери у практичній діяльності, Головна державна податкова інспекція України спільно з Міністерством України у справах бу­дівництва та архітектури в листі від 9 квітня 1993 р. затвердили Тимчасовий перелік об'єктів, які відносяться до соціальної сфери2. Відповідно до зазначеного Переліку, об'єкти соціальної сфери по­ділено на такі групи:

підвищення кваліфікації, методичні кабінети, школи, школи-інтернати, дитячі садки, ясла, дитячі ясла-садки (комбінати), дитя­чі майданчики, дитячі будинки тощо);

— культура та мистецтво (бібліотеки, фільмотеки, будинки культури, клуби, будинки художнього виховання дітей, кіноте­атри тощо).

Крім названих груп об'єктів соціальної сфери, цей Перелік визначає також і види робіт, виконання яких вважається "будівництвом об'єктів соціальної сфери села" за умови їх бюджетного фінансування.

Для будівництва та реконструкції об'єктів соціальної сфери се­ла Державна програма передбачає використання коштів Державно­го бюджету України як пайову участь держави для заохочення міс­цевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та недержавних інвесторів до розвитку соціальної інфраструктури села. Цікавим прикладом залучення недержавних інвесторів до фі­нансування будівництва та реконструкції об'єктів соціальної сфери села є реалізація в 4 областях України (Донецькій, Луганській, Одеській та Київській) Програми, розробленої Міністерством у справах міжнародного розвитку Великобританії. Спеціалісти про­екту надають на місцях консультаційну допомогу сільським меш­канцям з питань раціональнішого ведення господарства й власно­го бізнесу. Одним із головних напрямів реалізації цієї Програми є створення кредитних спілок, діяльність яких буде спрямована на кредитування соціальних програм на селі.

Чинним законодавством встановлено заборону щодо зміни фун­кціонального призначення певних груп об'єктів соціальної сфери села. Так, згідно зі ст. 6 Закону України "Про пріоритетність соці­ального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", в сільській місцевості не дозволяється ліквідація, ре­організація й перепрофілювання закладів охорони здоров'я, освіти, соціального захисту населення (будинки-інтернати для людей похи­лого віку та інвалідів), які утримуються за рахунок бюджету.


§ 3. Правове забезпечення наукових досліджень, підготовки кадрів для села та зайнятості сільського населення

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про пріоритетність соці­ального розвитку села та агропромислового комплексу в народно­му господарстві" за рахунок державного бюджету здійснюється фі­нансування наукових досліджень проблем соціального розвитку се­ла та агропромислового виробництва.

Дослідні та дослідно-експериментальні господарства мають пра­во самостійно визначати свою господарську діяльність, розвивати зв'язки з промисловими підприємствами та зарубіжними партнера­ми. Доходи від освоєння науково-технічних нововведень в агроп­ромисловому виробництві протягом 5 років не підлягають оподат­куванню.

Підготовка й перепідготовка спеціалістів для соціальної сфери села здійснюється за рахунок державного бюджету через систему державних закладів освіти та науки. Законодавство України визна­чає основні форми підготовки спеціалістів і підвищення їх кваліфі­кації. Відповідно до законів України від 4 червня 1991р. "Про ос-віту"(в редакції Закону від 23 березня 1996 р.)1, від 10 лютого 1998 р. "Про професійно-технічну освіту"2, від 13 травня 1999 р. "Про за­гальну середню освіту"3 та від 17 січня 2002 р. "Про вищу освіту"4, спеціалісти для села можуть готуватися засобами загальної серед­ньої освіти, у професійно-технічних закладах, закладах вищої осві­ти шляхом підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про пріоритетність соці­ального розвитку села та агропромислового комплексу в народно­му господарстві", в усіх вищих навчальних закладах (університетах, інститутах), коледжах, технікумах тощо встановлюється обов'язко­ва для виконання квота приймання сільської молоді. Порядок та умови квотування, а також використання випускників визначає Уряд.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації спеціа­лістів і робітничих кадрів для виробничої та соціальної сфери села в державних навчальних закладах провадяться за рахунок держав­ного й місцевого бюджетів, а також на підставі договорів між нав­чальними закладами, підприємствами, організаціями.

Перепідготовка й підвищення кваліфікації спеціалістів, робіт­ничих кадрів є обов'язковими і здійснюються періодично в строки, визначені державними органами. У разі невиконання відповідних договорів сільськогосподарські підприємства, незалежно від форм власності, а також організаційно-правових форм, у тому числі фер­мерські господарства, відшкодовують матеріальні витрати держав­ному і місцевому бюджетам в порядку, визначеному Урядом.


1 Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 21. — Ст. 84.

2 Там само. - 1998. - № 32. - Ст. 215. 1 Там само. - 1999. - № 28. - Ст. 230. 4 Там само. - 2002. - № 20. - Ст. 134.

З метою підвищення рівня зайнятості сільського населення Державна програма розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року передбачає: збільшення кількості працівників сільсько­господарських підприємств різних організаційно-правових форм завдяки нарощуванню обсягів виробництва; сприяння розвитку особистих селянських господарств, власники яких приєднали до присадибних ділянок землі, отримані внаслідок розпаювання сіль­ськогосподарських угідь; створення мережі підприємств і організа­цій агросервісу, передусім, у сфері матеріального постачання та збуту продукції; розвиток малого підприємництва у сферах діяль­ності, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом, зок­рема побутового та комунального обслуговування населення, ту­ризму тощо; законодавче врегулювання питань зайнятості сіль­ських громадян, які одержали в приватну власність земельні ділян­ки у процесі реформування сільськогосподарських підприємств, та питань, пов'язаних із наданням таким громадянам статусу безро­бітних у разі втрати ними роботи.

Програма спрямована на реалізацію заходів щодо зростання до­ходів сільського населення. До таких заходів належать: впровад­ження механізму забезпечення державних гарантій, положень Ге­неральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і проф­об'єднаннями на 2002—2003 роки', галузевих угод, а також колек­тивних договорів щодо оплати праці та захисту прав працівників на своєчасну виплату заробітної плати аж до притягнення в установ­леному порядку винних у порушенні зазначених гарантій і поло­жень до відповідальності; формування та здійснення ефективної цінової політики в галузі сільського господарства; погашення за­боргованості з виплати заробітної плати працівникам сільськогос­подарських підприємств усіх організаційно-правових форм; посту­пове зменшення виплати заробітної плати працівникам сільсько­господарських підприємств у натуральній формі2; створення умов для участі членів трудового колективу в розподілі та одержанні час­тини прибутку сільськогосподарського підприємства; підвищення рівня забезпечення найманих сільськогосподарських працівників страховими виплатами та соціальними послугами за загально­обов'язковим державним соціальним страхуванням; розв'язання проблеми фінансування виплати пенсій сільським жителям.


§ 4. Правове регулювання розвитку житлово-комунального та дорожного господарства на селі

Як один із головних напрямів відродження сіл України, поліп­шення демографічної ситуації у державі чинне законодавство виз­начає створення комфортного життєвого середовища, належних умов праці й відпочинку сільського населення. Щоб досягти цього передбачається:


1 Урядовий кур'єр. — 2002. — 22 березня.

2 Понад 60% заробітної плати в сільському господарстві України виплачується в на­туральній формі.

1) у сфері житлового будівництва: сприяння розвитку індивіду­ального житлового будівництва з використанням гарантій і пільг, встановлених законодавством для сільських забудовників; нарощу­вання обсягів будівництва житла для молоді в межах реалізації програм індивідуального житлового будівництва на селі ("Власний дім"), молодіжного житлового будівництва; інвестування з ураху­ванням фінансових можливостей державного та місцевих бюджетів спорудження житла у трудонедостатніх (занепадаючих) селах; спро­щення порядку оформлення дозвільних документів на житлове бу­дівництво; формування фонду комунального житла для надання його на умовах оренди громадянам; забезпечення надання пільго­вих довгострокових кредитів на будівництво (реконструкцію) жит­ла багатодітним сім'ям; вжиття заходів щодо виробництва відповід­них конструкцій та інженерного обладнання для індивідуального житла;

2) у сфері інженерного облаштування сільських населених пун­ктів: розроблення й реалізація державних і регіональних програм водо-, газо-, енергопостачання та розвитку мережі-сільських доріг; першочергове постачання питної води сільським населеним пун­ктам, жителі яких користуються привізною водою; посилення кон­тролю за якістю питної води з місцевих джерел; розвиток мереж га­зопостачання в регіонах, де немає інших джерел забезпечення енергоносіями; будівництво твердого покриття на сільських доро­гах, реконструкція місцевих доріг відповідно до сучасних вимог; організація обслуговування інженерних споруд спеціалізованими комунальними підприємствами та організаціями під контролем ор­ганів місцевого самоврядування; створення об'єднань власників житла для спільного вирішення питань комунального обслугову­вання.

Регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі бу­дівництва житла в сільській місцевості, здійснюється нині Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропро­мислового комплексу в народному господарстві", нормами земель­ного, цивільного та містобудівного законодавства.

Чинне законодавство України передбачає, що селу має надава­тися перевага над містом (із розрахунку на душу населення) у спо­рудженні житла та інших об'єктів соціально-культурного й побуто­вого забезпечення. Ці переваги мають полягати в матеріально-тех­нічному й ресурсному забезпеченні, оподаткуванні, кредитуванні індивідуальних забудовників тощо. Так, за розпорядженням Кабі­нету Міністрів України від 7 березня 2002 р. № 107 "Про виділен­ня державних централізованих капітальних вкладень на соціальний розвиток села" на фінансування будівництва в сільській місцевос­ті об'єктів соціальної інфраструктури було надано державні центра­лізовані капітальні вкладення в розмірі 30% їх загального обсягу, передбаченого в Державному бюджеті України на 2002 р.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про пріоритетність соці­ального розвитку села та агропромислового комплексу в народно­му господарстві", Уряд України та місцеві державні адміністрації покликані сприяти розвитку індивідуального житлового будівниц­тва на землях сільських населених пунктів, створювати сільським забудовникам (як місцевому населенню, так і громадянам, які пе­реселяються на постійне місце проживання в сільську місцевість), у тому числі працівникам соціальної сфери та сфери обслуговуван­ня сільського населення, які проживають у селі, пільгові умови що­до забезпечення будівельними матеріалами та обладнанням, надан­ня їм послуг і пільгових довгострокових державних кредитів. При цьому Закон передбачає компенсацію за рахунок республікансько­го чи місцевого бюджетів 25% одержаних кредитів через 5 років після введення будівлі в експлуатацію. Така пільга надається, якщо власник будинку бере участь у сільськогосподарському виробниц­тві, переробній або обслуговуючих галузях агропромислового ком­плексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та органах його місцевого самоврядування.

В разі спорудження житла індивідуальним забудовником у сіль­ській місцевості підрядним способом за рахунок власних коштів йому компенсується з державного бюджету частина кошторисної вартості житлового будинку й господарських будівель, яка не нале­жить до прямих витрат підрядних будівельних організацій і вклю­чається до кошторисів будівництва згідно з чинними нормативни­ми актами. Порядок надання державних пільгових кредитів для ін­дивідуальних сільських забудовників визначає Уряд України.

Індивідуальні забудовники, які споруджують житлові будинки й господарські споруди, працюють у сільському господарстві, пере­робній та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та орга­нах місцевого самоврядування на селі і не користуються держав­ним пільговим кредитом, отримують компенсацію за рахунок дер­жави в розмірі 35% вартості зазначених будинків і споруд. Ця піль­га зберігається також за зазначеними особами в разі спорудження житла та господарських будівель на кооперативних засадах. Цим самим забудовникам при спорудженні житла підрядним способом компенсується з державного бюджету та частина вартості будівниц­тва будинку й господарських споруд, яка не належить до прямих витрат підрядних будівельних організацій і включається до кошто­рисів (розрахунків вартості) будівництва згідно з чинним законо­давством.

За Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти, та місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському госпо­дарстві, переробних і обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або в соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями з державного бюджету. Житло, збудо­ване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в особисту власність цим громадянам за умови їхньої постійної роботи в зазначених галузях.

Критерії трудонедостатніх населених пунктів з урахуванням чи­сельності працездатних жителів та інших факторів, а також види пільг визначає Уряд України, а перелік цих населених пунктів — місцеві ради.

Державна програма розвитку соціальної сфери села до 2005 ро­ку передбачає, що житлове будівництво на селі в 2003—2005 рр. має розвиватися насамперед шляхом спорудження індивідуальних жит­лових будинків за рахунок коштів забудовників. Чинне законодавс­тво України не регламентує розміри індивідуальних житлових бу­динків і господарських споруд, що зводяться в сільській місцевос­ті. Це дає можливість удосконалювати нормативи та стандарти у проектуванні й будівництві житлових будинків різних типів з ме­тою поліпшення архітектурно-планувальних рішень, техніко-еко-номічних та експлуатаційних показників. Існує потреба впроваджу­вати новітні способи опалення житла та об'єктів соціально-куль­турного призначення, модернізацію котелень і теплових мереж, встановлювати прилади обліку споживання енергоносіїв та води. Обсяги введення в експлуатацію житла в сільській місцевості, зап­лановані Програмою, становлять: 2004 р. — 1830 тис, 2005 р. — 2435 тис. кв. м загальної площі.

Державна підтримка житлового будівництва здійснюватиметься в напрямах надання забудовникам пільгових кредитів згідно з прог­рамою "Власний дім", розширення в сільській місцевості практики молодіжного житлового будівництва, спорудження житла для пра­цівників бюджетних установ та соціально незахищених громадян.

Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку се­ла та агропромислового комплексу в народному господарстві" пе­редбачається збереження й розвиток поселенської мережі. Зокрема, ст. 10 Закону зазначає, що держава захищає сільську поселенську мережу незалежно від категорії, розміру й місця розташування сіль­ських населених пунктів. Будь-які перетворення сільських посе­лень (об'єднання, роз'єднання, перейменування в іншу категорію тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад ли­ше за волею жителів цих поселень. В Україні запроваджуються пос тійне обстеження та паспортизація сільської поселенської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторингу встановлює Уряд.

Розвиток соціальної інфраструктури сільських населених пун­ктів передбачає також будівництво й реконструкцію, розширення мереж шляхів із твердим покриттям. Тому за Державною програ­мою розвитку соціальної сфери села до 2005 року має бути споруд­жено 35 під'їздів з твердим покриттям до сільських населених пун­ктів довжиною 71 км та прокладено 524 км вуличної мережі. Для цього буде використано 41 млн грн. із централізованих дорожних фондів та 82,1 млн — з місцевих бюджетів. У 2003—2005 рр. перед­бачається будівництво 626 км сільських доріг загального користу­вання, для чого потрібні додаткові капітальні вкладення в обсязі 196,2 млн грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України "Про пріоритетність со­ціального розвитку села та агропромислового комплексу в народ­ному господарстві" всі шляхи, що зв'язують сільські населені пун­кти (в тому числі в межах цих населених пунктів) з мережею шля­хів загального користування, належать до категорії шляхів загаль-

ного користування і разом з усіма під'їзними шляхами до сільських населених пунктів передаються на баланс корпорації Укравтодор.

У рамках розвитку житлово-комунального господарства на селі в період до 2005 р. Державною програмою розвитку соціальної сфери заплановано: забезпечення централізованим водопостачанням 283 сільських населених пункти, жителі яких користуються привізною водою; будівництво систем водопостачання в сільських населених пунктах, у яких склалася незадовільна ситуація з постачанням пит­ної води і щодо яких не передбачені першочергові заходи із забез­печення привізною питною водою, загальною вартістю 106 млн грн., у тому числі 53 млн — за рахунок коштів Державного бюджету Ук­раїни; реконструкцію, капітальний ремонт та надання робочого ста­ну існуючим водопровідним мережам у регіонах; моніторинг якості питної води, що забирається з централізованих та нецентралізова-них джерел водопостачання, відповідно до Закону України від 10 січня 2002 р. "Про питну воду та питне водопостачання"1.

Програма передбачає також розвиток мережі газопостачання, в межах якого планується завершити будівництво розвідних мереж та збільшити кількість підключених до них житлових будинків і зак­ладів соціально-культурного призначення з метою досягнення про­ектного завантаження газопроводів. На 2003—2005 рр. заплановано будівництво газопроводів-відводів довжиною 1600 км.



4964129342336266.html
4964214574501909.html
4964347227188079.html
4964392046123187.html
4964500526432375.html